ГОТЕЛІ КИЄВА РАДЯНСЬКОЇ ЕПОХИ

Спочатку дещо з уже призабу-тої теорії радянського містобуду-вання. Отже, готелі — це споруди, призначені для короткотерміно-вого проживання людей. Вони були трьох видів — загального типу, туристичні та курортні. Архі-тектурно-планувальне ршення готельної будівлі включало жит-лову частину коридорного типу (номери та пов'язані з ними побу-тові приміщення), вестибуль та адміністративні площі (контора дирекції), приміщення громадсь-кого призначення та спільного користування (концертні зали, конференц-зали, салони), а також господарські та складські примщення (пральні, майстерні, склади). Основний планувальний елемент житлової частини — номер для проживання, з жорстко регламентованою площею (одномісний — 9 м2, двомісний — 12 м2, тримісний — 15 м2, чотиримі-сний — 18 м2).

За благоустроєм і комфортабельністю готелі поді-лялися на чотири розряди: перший (з повним інженерно-техніч-ним обладнанням, з буфетами на кожному поверсі, ресторанами, перукарнею, торговими точками, відділенням зв'язку; номери обладнані повними санвузлами), другий (мали водопровід і каналі-зацію, центральне опалення, вен-тиляцію та телефонний зв'язок, при готелі був ресторан або кафе, номери з умивальником і санвуз-лом, ванні та душі — спільного користування), третій (окремі номери, що мали водопровід і каналізацію, санвузли — спільного користування), четвертий роз-ряд (типу гуртожитків із санвуз-лами спільного користування). За профілем роботи, призначенням та місцезнаходженням готелі поділяли на чотири групи. До першої з них, що мала назву "міські", належали готелі загального типу, для інтуристів, відомчій спеціальні, молодіжні та спор-тивні, привокзальні. Друга група іменувалася "дорожні" (мотелі, готелі при аеропортах, річкових вокзалах, на магістралях чи у передмісті). Третя група назива-лася "відпочинкові", куди входили готелі, розраховані на відно-сно тривале проживання: курорт-ні, цілорічні й літні пансіонати, туристичні, кемпінги. Нарешті, до четвертої групи входили так звані "будинки приїжджих" — районні й міські, у сільській місцевості та робітничих селищах. І наостанок про готельні номери, що теж поділялися на категорії: вища (складалися з двох і більше кімнат та мали нерегламентовану нормами площу, комфортабельно споряджені, обладнані ванною й туалетом), перша (однокімнатні номери (на 1-2 людей) із перед-покоєм та повним санвузлом, з телефоном, обставлені типовими меблями), друга (номери того ж типу, тільки з умивальником, сан-вузол спільний) та третя (номери, обставлені лише необхідними меблями, спільні санвузли у коридорах). Крім того, номери були одномісні, "дубль" одно-двомістні, номери з підвищеною комфортністю  (напівлюкс, номер-комплекс, багатокімнат-ний люкс), номери туристичного класу типу гуртожитків на 4-5 і більше осіб із зменшеною нормою площі (4,5 м2 на людину). Сьогодні, у ХХІ ст., читати про всі ці "норми", "розряди", "кате-горії" і "групи" без посмішки, звісно, не можна. Проте для кіль-кох поколінь радянських людей було за превелике щастя отрима-ти бодай на кілька днів ці омріяні квадратні метри. Тому суть того-часної готельної політики поля-гала "не в одержанні прибутків, як на Заході, а у наданні громадя-нам зручного тимчасового житла".

А тепер від теорії перейдемо до нашої новітньої історії. У дореволюційному Києві не бра-кувало мебльованих кімнат та дрібних заїжджих дворів, нато-мість готелів було трохи більше двох десятків. Найвідоміші з них мали досить вишукані назви — "Європейський" (1851), "Гранд-Отель" (1875), "Франція" (1875), "Національ" (1876), "Бельвю" ("Савой") (1877), "Франсуа" (1890), "Прага" (1880), "Конти-ненталь" (1897), "Оріон" (1901), "Берлін" (1901), "Ермітаж" (1903), "Пале-Рояль" (1903), "Палас" (1912). Після 1917 р. всі київські готелі було націоналізо-вано, але з приходом НЕПу деякі з них "відродилися" — їх взяли в оренду новоспечені ділки або вони стали міськими комуналь-ними підприємствами. Щопра-вда, назви цих готелів значно спростилися: "Червоний Київ", "Спартак", "Селянський", "Пер-шотравневий", "Ленінградсь-кий", "Театральний", "Інтурист". З кінця двадцятих усі без винят-ку готелі стали державними, але продовжували "тулитися" у "цар-ських" будівлях.

Перший готель, зведений "рідною владою", була скромна 5-поверхова "Червона зірка" на вул.Ярославів Вал (1949-1951) (останні десять років вона стоїть порожньою і поступово руйнуєть-ся). Із середини п'ятдесятих спо-рудження готелів нарешті набуває "соціалістичного розмаху". Пер-шою у цьому списку стала велична і багатостраждальна 12-16-повер-хова "Москва", проект якої доко-рінно змінювали вже в процесі будівництва через численні "архі-тектурні надмірності" (1954-1961, арх. А.Добровольський, В.Со-занський, Б.Приймак, А.Мілець-кий, А.Косенко). Цей готель, що височить над майданом Незалеж-ності, розрахований на 865 місць, було перейменовано у 2001 р. на "Україну". Далі почалося будів-ництво 9-12-поверхового "Дніпра" (1956-1965, арх. В.Єлізаров, Н.Чмутіна, Я.Красний) на Євро-пейській пл. (320 місць) та 6-поверхового "Золотого колосу" (1958-1961, арх. В.Сорокалет). Ця невибаглива кутова споруда, роз-ташована на Голосіївському пр., стала найбільшим у місті готелем, здатним одночасно прийняти до 1163 осіб. Такий "рекорд" зали-шився неперевершеним, а сам "рекордсмен", на жаль, вже 7 років як змінив своє призначення, не витримавши ринкової конкурен-ції. На цей час припадає і будів-ництво 3-поверхового готелю ВДНГ УРСР на Голосіївському пр., що згодом отримав назву "Вистав-ковий" (нині не діє). У 1961 р. роз-почалося спорудження відразу чотирьох готелів — 4-поверхового "Жовтневого" (1961-1962, арх. О.Малиновський, Г.Колесов) на вул.Липській (108 місць), 8-повер-хової "Дружби" (1961-1965, арх. І.Вайнер) на бул.Дружби народів (544 місця), 6-поверхового "Миру" (1961-1963, арх. В.Маргуліс, В.Грищенко) на Голосіївському пр. (256 місць) та 3-поверхового "Спартака" на вул.Фрунзе (29 місць). Наприкінці шістдесятих починають втілюватись в життя нові готельні проекти: 8-поверхо-вий "Голосіївський" на Голосіїв-ському пр. (1967), споруджений за типовим проектом 87 серії (350 місць), 17-поверхова "Либідь" (1965-1970, арх. Н.Чмутіна, А.Анищенко, О.Стукалов, Ю.Че-канюк) на пл.Перемоги (504 місця), 16-поверховий "Славу-тич" (1966-1972, арх. В.Ладний, Г.Кульчицький), що став першим на Лівобережжі міста (вул.Ентузі-астів, 834 місця), та 20-поверхо-вий "Київ" (1968-1973, арх. І.Іва-нов, В.Єлізаров, Г.Дурново, М.Кучеренко) на вул.М.Груше-вського (480 місць).

Сімдесяті роки "подарували" Києву ще кіль-ка готелів: 8-поверховий "Кооператор" на вул.П.Саксаганського (178 місць), другий 16-поверховий корпус "Миру" (1975-1977, арх. В.Гопкало, В.Гречина, М.Кантор) на Голосіївському пр. (540 місць), 19-поверхову "Русь" (1976-1979, арх. С.Павловський, М.Гречина, А.Сенцова) на вул.Госпітальній (896 місць) та 13-поверхоову  Братиславу" (1978-1980, арх. О.Думчев, А.Збарський, Т.Гнєзділова) на вул.А.Малишка (910 місць). Ще один лівобережний готель — "Десна" — було влаштовано у типовому панельному будинку серії 1КГ-480 на Лісовому масиві (вул.Мілютенка). Загалом, станом на 1977 р., у столиці Радянсь-кої України було 22 готелі, з яких 7 належало міськвиконкому, 3 "Інтуристу", 2 спортивним това-риствам, 2 аеропортам, 1 заліз-ничному вокзалу, 1 Укоопспілці, 2 Управлінню справами ЦК КПУ та РМ УРСР і т.д. Отже, лише у переддень 60-річчя "Великого Жовтня" міській владі вдалося вийти за кількістю готелів на передреволюційний рівень. Най-більше київських готелів було зведено у вісімдесяті: 25-поверхо-вий "Турист" (1980-1984, арх. В.Гопкало, В.Гречина, В.Коломі- єць, В.Песковський) на вул.Р.О-кіпної (988місць), 16-поверховий "Експрес" (1980-1986, арх. О.Ло-бода, О.Піроцький, В.Жежерін) на бул.Т.Шевченка (197 місць), новий 11-поверховий корпус "Жовтневого" (нині "Національ-ного") (1981, арх.О.Комаров-ський) на вул.Липській (81 місце), нова 8-поверхова "Черво-на зірка" (з 1992 р. "Козацький") (арх. О.Комаровський) на майда-ні Незалежності (170 місць), 7-поверховий "Салют" (1982-1984, арх. А.Мілецький, Н.Слогоцька, В.Шевченко) на пл.Слави (75 місць), 8-поверховий "Авангард" (1983, арх. В.Ларіонов) на вул.На-гірній (320 місць), перетворений нині на приватний клуб, та 8-поверховий "Хрещатик" (1985-1986, арх. Л.Філенко) на цен-тральній вулиці міста (140 місць). Останнім київським готелем радянської епохи став 21-повер-ховий "Спорт" (1987-1989, арх. В.Штолько) на вул.В.Васильків-ській (328 місць).

Два потужних проекти готелів на Лівобережжі Києва ("Турист-2" та "Березняківський") так і не були реалізовані, хоча місту, переповненому приїжджими, вкрай не вистачало вільних номе-рів. Взагалі табличка-монумент "Вільних місць немає" стала головним атрибутом і своєрідною візиткою тогочасного готелю, додаючи особливих "вражень" від перебування в столиці. Що стос-ується сервісу то навіть у мережі "Інтуристу" він був доволі умов-ним. Іноземці дивувалися затісним номерам і завеликим холам, суворим адміністраторам і нахаб-ним офіціантам, вологим прости-радлам і холодним батареям, повільним ліфтам і незграбним меблям. Але в ті аскетичні часи "витребеньками" ніхто не перей-мався і на "форму" особливо не зважав. Й, зрозуміло, ніяких статусних зірок готелям не надавали, бо тоді була можлива лише одна зірка — зображена на гербі та прапорі СРСР.