Закарпатська земля: Джерело надприбуткiв i… скандалiв

Якщо б закарпатця, котрий ще 5–6 рокiв тому готовий був продати за символiчну цiну або й подарувати шматок неродючої землi у високогiр’ї, зараз спитали, за скiльки продає дiлянку, то вiн нiколи одразу не вiдповiв би. «Треба дiзнатися, скiльки вона тепер коштує. А лiпше — дещо почекати, бо завтра коштуватиме бiльше», — буде вiдповiдь.

Земля, вiд якої закарпатцiв вiдлучили з приходом радянської влади в 1944 роцi й яка пiсля розвалу колгоспно-радгоспної системи знову до них повернулась, стає предметом бiзнесу. При тому, що тисячi гектарiв неоранi, поросли бур’янами, всi вони мають цiну. Жоден не є кинутим напризволяще, лише чекає свого часу.

Дуже часто на тлi невиразних полiтичних подiй трясуть скандали. Найбiльшим у Закарпаттi за всi роки був той, пiсля якого мiнiстр внутрiшнiх справ Луценко (пiд час першого перебування на посадi) помiняв табличку з написом «Земля Шуфрича» на «Земля не Шуфрича». Тодi правоохоронцi задокументували численнi порушення пiд час приватизацiї мисливських угiдь i колишньої адмiнiстративної територiї Ужгородського держлiсгоспу. Чотири гектари земель бiля самого українсько-словацького кордону «приватизувала» приватна фiрма, контрольний пакет якої належав матерi нардепа Шуфрича, а згодом – i йому самому. Потiм комерсанти взяли в довгострокову оренду ще 30 тисяч гектарiв землi у заповiдниках Воловецького, Ужгородського та Свалявського районiв. Сесiя Закарпатської облради нещодавно визнала неправомiрною передачу 30 тисяч га ТОВ «Кремiнка» i повернула заповiднi землi державi. Апеляцiю Нестора Шуфрича Господарський суд Києва не задовольнив. Вiдтак славнозвiсна змiна таблички й вiдбулася. Через якийсь час пiсля тих подiй позбувся посади директор Ужгородського держлiсгоспу Iван Костiв. До речi, у 2005-му найбiльше зловживань iз землею було виявлено саме у Закарпатськiй областi.

Згодом не такi гучнi, але все ж серйознi конфлiкти, пов’язанi з порушеннями законодавства при видiленнi земель, траплялися й в iнших районах. Наприклад, торiк майже три тижнi тривала акцiя голодування в Перечинському районi, учасники якого домагалися вiдповiдей на низку запитань. Основне з них: «Чому розпорядженнями голови райдержадмiнiстрацiї видiляються десятки гектарiв земель у рекреацiйних зонах Закарпаття людям, якi навiть не проживають у цьому районi?» Загалом було видiлено понад 80 га. Пiсля обiцянки губернатора Олега Гавашi розiбратися та покарати винних, якщо такi є, акцiю припинили. Обiцянки ж так i залишилися невиконаними.

Не можна не згадати скандальну iсторiю з видiленням структурам, наближеним до глави Секретарiату Президента України Вiктора Балоги 350 га земель у курортнiй мiсцинi Синяк. Правомiрнiсть цього кроку встановлює суд, через який нинi власник вiдстоює своє право на землю. Адже з приходом прем’єр-мiнiстра Юлiї Тимошенко, яка вiдмiнила рiшення керiвника попереднього Кабмiну щодо землi навколо Синяка, на приналежнiсть урочища новому власнику опинилася пiд питанням.

Сьогоднi в малоземельному Закарпаттi, де земля є високолiквiдним товаром, мати хижку, особливо в гiрськiй мiсцевостi чи неподалiк вiд кордону, стало престижно. Та й вигiдно. Якщо два роки тому великий подив викликала цiна 2 тис. дол. за сотку землi, то тепер i 5,5 тис. не здається межею. Планку вартостi надто пiдняли грошi заробiтчан, якi вкладають свої «захiднi» заробiтки в нерухомiсть. А ще небiднi люди з Києва, Донецька, Одеси та iнших мiст намагаються запастися рекреацiйною земелькою для лiтнiх i зимових наїздiв-розваг.

Завдяки цьому й стають можливими все новi афери. Працiвники УБОЗ у Закарпатськiй областi викрили схему незаконної роздачi 50 га землi вартiстю понад 50 млн. грн. Вона була незаконно вiдчужена фiзичними та юридичними особами Києва, Донецька та Харкова. Посадовi особи Хустської райдержадмiнiстрацiї впродовж 2005–2007 рокiв, перевищуючи свої службовi повноваження, безпiдставно оформили й видали 50 особам державнi акти на землю без вiдповiдних розпоряджень райдержадмiнiстрацiї та органiв мiсцевого самоврядування. Про це днями повiдомила прес-служба ГУБОЗ МВС України.

Вiдносно посадових осiб Хустської райдержадмiнiстрацiї порушено кримiнальну справу за ознаками злочинiв, передбачених ч. 3 ст. 365 (перевищення влади або службових повноважень) i ч. 2 ст. 366 (службова фальсифiкацiя) Кримiнального кодексу України.

Площа виставленої на продаж землi в краї, де 52 вiдсотки територiї зайнятi лiсами, зменшується не так швидко, як зростає її ринкова вартiсть. Начальник Головного управлiння земельних ресурсiв у Закарпатськiй областi Iван Калинич вважає, що пiдiгрiвають вартiсть землi самi жителi краю та пiдприємцi, якi скуповують землю для бiзнесу, торгiвлi нерухомiстю. Вiд збiльшення обсягiв торгiвлi земельними дiлянками та зростання їхньої вартостi бюджет не надто поповнюється. Принаймнi про це заявляють фахiвцi обласного контрольно-ревiзiйного управлiння. Причиною цього, на думку заступника начальника обласного КРУ Михайла Федака, є незнання законiв або вiдсутнiсть контролю за сплатою земельного податку з боку органiв мiсцевого самоврядування. У гiрському Рахiвському районi, наприклад, ревiзори виявили 11 фактiв безоплатного використання земельних дiлянок! I це — всього в двох сiльських радах. А якщо так i в iнших, то якi резерви для сiльської казни залишаються невикористаними.

Статистика — рiч невблаганна, вона свiдчить, що у 2006-му середньостатистичний квадратний метр подорожчав, порiвняно з попереднiм роком, на 30 вiдсоткiв, а торiк — одразу на 50, якщо не на 70. У Мукачевi позаторiк зафiксували цiновий рекорд — 4 тис. грн. за кв. м землi. У найближчiй перспективi, каже головний землемiр областi Iван Калинич, органи мiсцевого самоврядування будуть змушенi продавати землю тiльки через аукцiони. Лише так вдасться заробити на нiй. Але для цього слiд зробити умови аукцiонiв прозорими, iнформацiю про них — загальнодоступною. З фахiвцiв земельного управлiння та фiнансистiв сформована спецiальна комiсiя, члени якої їздять по областi й навчають сiльських голiв та актив рад особливостям аукцiонного продажу землi.

Мине не рiк i не два, поки всi законодавчi дiрки, якi дозволяють проводити махiнацiї з землею, залатають, а також поки вгамуються апетити всiх сучасних латифундистiв. Головне — щоб до того часу залишилася якась частина простору, по якому можна буде вiльно гуляти, не боячись оклику «Гей ти, зiйди з моєї землi!».